Команда Львівського конференц-бюро продовжує розповідати міжнародним партнерам про те, що відбувається в Україні, у Львові; пояснювати, чому потрібно перестати вести бізнес з російськими компаніями, і головне – як можна допомогти Україні сьогодні. Ми запустили серію-інтерв’ю “Industry talks during the war” з міжнародними та українськими експертами виставкової індустрії. Ініціатива приурочена Міжнародному дню виставкової діяльності. Сьогодні спілкуємося з Анною Петровою – власницею MMP Forums та BTL Group.
Вітаю вас, Анна. Раді вас бачити. Дякую, що долучилися до нашого проекту. Завжди приємно бачити знайомі обличчя. Після важких місяців та днів, які проживають українці, говорити, спілкуватися і просто зрозуміти, що людина жива – це вже дуже багато означає для нас. Ми всі зараз в четвертому місяці війни. Україна бореться проти російських військ, проти варварської навали. Чимало подій сталися за весь цей період, чимало змінилося за короткий час. Розкажіть, де вас війна застала, як оговталися від жаху, де зараз перебуваєте: в Україні чи за кордоном.
Війна застала мене біля Львова. Я була у відпустці в “Edem Resort”, який я дуже полюбляю. Я була на детокс-програмі, коли все сталося. Я вже не змогла повернутися до Києва, тому що в перші дні була проблема із залізничним сполученням. Я виїхала до Варшави, до своїх друзів, де провела десь тиждень. Після цього мене запросив мій друг зупинитися в його помешканні у Берліні. Наразі я перебуваю тут. Але за цей короткий час я вже декілька разів подорожувала до Києва. Я відвідувала рідне місто. Я на зв’язку з Україною.
Зараз багато-хто змінює європейські міста. В той самий час знаходять можливість повернутися в Україну, щоб зрозуміти, яка ситуація, чи є безпечно повертатися чи ні. Ви засновниця компанії, яка займається організацією бізнесових подій по цілому світу. У вас є офіси в багатьох країнах, і в Україні в тому числі. Що зараз з вашим бізнесом? Як ведеться робота? Що з працівниками, що з компаніями?
Наступний виклик для працівників MICE-індустрії після двох років пандемії – це війна. Ми вже думали, що COVID-19 – це апогей всього. Але ні. Все ще попереду. Наразі ми працюємо в Азейбарджані, у Грузії. Продовжуємо працювати. Зараз більш-менш відновлення бізнесу. В Україні для нас складні, хоча ми продовжуємо отримувати запити від наших клієнтів. Сьогодні ми отримали великий запит на проведення конгресу за межами України, на жаль. Тим не менш, це дає змогу підтримувати нашу команду і долучатися до проектів.
Чи ви релокували свою команду? Чи вона залишилася в Україні?
Певна частина залишилася в Україні, дехто вже встиг повернутися з інших міст до Києва. Декілька дівчат залишилися у західних областях України. Ще 10% зараз у Європі: в Польщі, Німеччині, Іспанії. Ми віддалено працюємо, кожного дня на зв’язку, кожного дня маємо конференц-дзвінки. Ми вже звикли працювати на відстані під час пандемії. Просто зараз всі працюють з різних країн.
Ви підтримуєте звязок не тільки зі своєю командою, а й з усіма професіоналами MICE-індустрії. Ви організували ZOOM-дзвінок з івент-професіоналами, з людьми, які працюють в MICE-індустрії. Ви були ініціатором створення телеграм-каналу, де обмінювалися інформацією про те, як переїхати з одного місця в інше, як провести евакуацію з зони бойових дій, знайти нову роботу, чи просто отримати психологічну підтримку. Розкажіть детально про цей канал. Як він зараз функціонує?
На другий чи третій день війни ми роздумували з командою, що можемо зробити корисного для нашого суспільства. Ми подумали, що гарна думка – це сфокусуватися на конкретних людях, яких ми знаємо, на професіоналах нашої індустрії, на наших колегах, на допомозі їм та їхнім сім’ям. Тому ми створили телеграм-канал – “MICE-support”, який на першому етапі війни допомагав нашим колегам з інформацію про те, як знайти помешкання, роботу в різних країнах. Це була така волонтерська ідея. Ми це робили приблизно два з половиною місяці. Потім, на жаль, ці волонтери, мої колеги перейшли в комерційний проект. Потрібно було продовжувати працювати. Все ж ми трішки допомогли. В день до нас приходило 15 різних запитів, які ми опрацьовували, намагалися допомогти. Ми зробили чатбот, який був розділений по різних напрямках: подорожі, робота та інші питання. Ми були таким консьєрж-сервісом.
Це чудово. В перші дні всі шукали підтримку. Такі спільноти дуже допомагали. Всі були розгублені, не знали, наскільки довго буде тривати війна, що буде далі. Такі спільноти допомогли зрозуміти, що ти не один, що є люди, які тебе підтримують. Ви тісно співпрацюєте з міжнародними партнерами. Як вони відреагували на війну в Україні? Чи надіслали вони листи підтримки? Чи долучалися до гуманітарних проектів? Чи зверталися до різноманітних асоціацій, членами яких вони є, з запитом про те, щоб перестати вести бізнес з росією? Розкажіть детальніше.
За що я дуже люблю MICE-індустрію, так це за відчуття спільноти і підтримки. Я персонально отримала величезну підтримку за цей період. Це безцінно. Я навіть не очікувала. Отримала меседжі від Нової Зеландії до США. Дуже багато людей відгукнулося. Навіть у нашому телеграм-каналі було декілька лідерів думок з MICE-індустрії, з різних країн Європи, які дуже нам допомагали вирішувати багато щоденних питань. Це було потужно.
Багато років ви організовуєте впізнаваний продукт – MMP Forums – бізнес-форум для професіоналів MICE-індустрії. Він відбувався у багатьох містах, країнах. Минулого року була вдала версія у Львові, коли ми запрошували buyers. Ми сподівалися, що і цього року зможемо провести форум у Львові, придумати цікаві формати співпраці. Які у вас зараз плани на цей проект? Звісно, зараз невдячна справа планувати. Та все ж індустрія не зупиняється. Ми мусимо думати про майбутнє, вірити в те, що воно настане. Чи спілкувалися ви зі своєю командою про форум? Чи говорили з міжнародними партнерами? Що вони кажуть? Чи готові приїжджати в Україну?
MMP Forums – це міжнародний проект, але народжений в Україні. Всі наші флагманські івенти відбувалися в Україні. У Києві був наш останній постковідний форум, його перша частина. Потім ми робили з вами частину у Львові. До речі, дякую Львівському конференц-бюро за підтримку. Наразі ми плануємо наступний форум проводити у Ризі, в Латвії в жовтні. На IMEX ми зробили остаточні домовленості з партнерами з Латвії. За декілька тижнів ми зробимо вже анонс івенту. Ми будемо промувати Україну. Вас також запрошуємо. Я надішлю більш детальну інформацією трішки пізніше. Проект живий. Ми продовжуємо працювати, навіть плануємо наступний рік. Як ви зазначили, дуже не просто зараз планувати, навіть декілька місяців наперед. Але ми плануємо, що наступного року ми зробимо форум у Берліні. Один з наших учасників, який брав участь у другій частині форуму у Львові, Денис Профт та його компанія “Platinum Events” стане нашим співорганізатором, логістичним партнером форуму у Берліні. Він дуже закохався у Львів. Часто порівнює його з Берліном. Львів асоціюється йому з Берліном в плані неформальності, містом, де можна класно провести час, де є різноманітні ресторани, особлива атмосфера. Я дуже сподіваюся, що ми також наступного року зможемо зробити форум в Україні.
Хотіли б з вами ще трішки більше поговорити про виставки. Наш проект спрямований на виставкову індустрію України та світу під час війни. Ми його приурочували Міжнародному дню виставкової індустрії, що відзначають на початку червня. Виставки – це завжди про обмін знаннями, про співпрацю, нові ідеї, про проекти. Зараз це все на паузі в Україні. Усі розуміють, що з міркувань безпеки нереально проводити виставки. Протягом двох останніх карантинних років теж не було жодної можливості для індустрії нормально організовувати виставки та працювати на повну. Що, на вашу думку, після двох років карантину, після чотирьох місяців війни нам потрібно зробити, щоб відновити галузь? Які перші кроки треба робити? На чому нам треба сфокусуватися? Як планувати, щоб повернутися до попередніх показників? Як починати відроджувати галузь після важких часів, які ми переживаємо?
Позитивна сторона війни, якщо так можна сказати, це дуже добрий піар України у всьому світі. Зараз нас знають всюди. Це вже дуже добре. Те, що ми з вами вже робимо, треба продовжувати. Маю на увазі популяризацію України. Наприклад так, як ви це робили на IMEX, як ми це робимо під час наших MMP Forums. Ми розказуємо про нашу країну, про те, що тут можна робити, чим вона відрізняється від інших країн. Я думаю, що все буде добре. Я впевнена в цьому. Зараз є дуже великий інтерес до України, є відкладений попит на нашу країну. Я думаю, що як тільки буде можливість приймати групи, як тільки буде можливість приймати виставки, конференції, конгреси, то це буде бум. Я в цьому впевнена. Ми тільки маємо бути сильними. Не втрачати волю до перемоги. Все буде добре. Я в цьому впевнена.
Віримо та сподіваємося на краще. Зараз виставки після дворічної перерви починають відновлюватися. Ми спостерігали це на IMEX. Звісно, що не ті формати, які були до пандемії, але після жорстких дворічних обмежень – це було, як ковток свіжого повітря. Побачити людей без масок, спілкуватися один з одним наживо. Зараз дуже багато різних думок про те, чи на часі взагалі Україні брати участь у схожих заходах, у таких міжнародних виставках. У нас зараз немає можливості приймати людей, бо війна в Україні. Кажуть, що є сенс орієнтуватися на якійсь іншій галузі, на допомозі. Чи ви бачите сенс в тому, щоб Україна брала участь у цих міжнародних заходах? Як це робити в теперішніх умовах? Нас часто запитують, чому ви приїхали. У вас зараз війна. У вас зараз неможливий бізнес. Про що ви говорите з партнерами? Як ви рекламуєте країну? Як продаєте локацію, якщо у вас війна? На ваш погляд, як нам налагоджувати співпрацю з міжнародними партнерами в умовах війни?
Я впевнена, що ми маємо продовжувати бути частиною спільноти, не випадати з обіймів, нагадувати про себе. Правильний момент наступить дуже швидко. Треба продовжувати активність. Я сама це роблю: зустрічаюся з партнерами, нагадую про себе, про те, що в Україні продовжується життя. І навіть мої поїздки до Києва це підтверджують. У Львові така ж сама картина. Життя продовжується.
На IMEX нас часто запитували, де ми зараз живемо, куди вертаємося після виставки. Ми відповідали, що до Львова, до України. Так, звісно, у нас тут відносна безпека. Ми не можемо сказати, що російські ракети не долітають до нас. Навіть під час IMEX у нас спрацював мобільний додаток, який повідомив про повітряну тривогу. Ми всі зараз живемо в паралельних реальностях. Рано чи пізно вони закінчаться. Війна закінчиться. І ми маємо жити далі. І в цьому горизонті треба продовжувати тримати контакт з партнерами. Цікава ваша думка ще з іншого питання. Повернувшись з IMEX, ми почерпнули чимало інсайтів. Один з них про те, що індустрія вже не повернеться до допандемійних часів. Всі втомилися від звичних форматів за круглими столами. Є нові тренди. Наприклад, ділові подорожі з близькими людьми, з тваринами. За два ковідні роки всі звикли бути разом, жити в одному приміщенні, проводити спільно час. Відповідно ділові зустрічі будуть іншими вже. Тому організатори подій мають готуватися до трансформації подорожей, до трансформації виставкової діяльності. Треба придумувати цікаві формати. Як ви реагуєте на ці тренди? Яке ваше ставлення?
Мабуть, я маю не дуже стандартну думку. Я вважаю, що є майбутнє у живих форматах. Я бачу, як всі скучили за енергією, яка відбувається тільки при живих зустрічах. Ми відчували це під час MMP Forums у Києві, коли після довгої паузи зустрілися з усіма колегами. Це було просто вав. Ми також відчували це під час IBTM у Барселоні, під час IMEX у Франкфурті. Коли всі обмеження були скасовані, у нас в BTL Україна було багато запитів. Якби ж не війна, то це було так, як на рівні 2019 року. Ми набирали персонал, шукали MICE-менеджерів. У нас було дуже багато запитів. Ми всі люди. Нам потрібне живе спілкування. Ми потребуємо тактильного, живого. Це дуже важливо для нас комунікувати. Жоден ZOOM, жоден TEAMS не замінить цього. Це моя думка. Мабуть, будуть якісь нові тренди, пов’язані з обмеженням людей. Наприклад, зараз у Німеччині, де я перебуваю, ще треба носити маски у транспорті. Є невеликі обмеження з приводу організації івентів. Це може бути точково, в окремих країнах, ситуативно.
Навіть зараз під час війни маємо запити на проведення круглих столів для, наприклад, аграрних компаній в Україні. Для них важливо привезти свій персонал в якусь конкретну точку, в якийсь конкретний готель, провести живу зустріч з представниками різних регіонів. Це більш ефективно, чим провести десять ZOOMів.
У Львові така ж тенденція. Навіть в укриттях продовжують робити різного формату живі зустрічі. Два тижні тому відбувся великий Весняний діловий форум. Приїжджали міжнародні партнери з Європейського Союзу, з ООН. Вони говорили про те, як буде відбудовуватися Україна, які потрібно зробити для цього з нашого боку реформи, яких партнерів залучати. Всі дивляться в майбутнє. В кінцевому результаті всі кошти та зусилля будуть акумульовані на те, щоб Україна відродилася. Всі хочуть вже зараз бачитись наживо і говорити про це, планувати майбутнє. Це надає великої віри та надії.
Я це підтримую. Я в це вірю.
Якими б оптимістичними ми не були, все ж у нас на фоні війна. У нас war-life balance, війна та життя в балансі. Складно емоційно все переживати, читаючи новини та соціальні мережі. З кожним днем після різних втрат, які ми бачимо, стає складніше. Попри все нам треба рухатися далі. Як, на вашу думку, не втрачати енергію? Як продовжувати боротися на своєму професійному полі? Звідки ви черпаєте силу? Що допомагає рухатись далі, планувати свою роботу, події, співпрацю з партнерами?
Дуже важливо підтримувати рідних людей, мою сім’ю, мою команду, гравців нашої індустрії, адже я спілкуюся з багатьма кожного дня. Також для мене дуже важливо бути у добрій фізичній формі. Я намагаюся займатися йогою онлайн з українським учителем йоги два-три рази на тиждень. Це надає мені дуже багато енергії. Також важливо бути задіяною у корисній справі. Для мене зараз це – MMP Forums. Я дуже вірю в майбутнє цього проекту. Я дуже вірю в те, що це допоможе нашій індустрії вистояти, і Україні тому числі. Вся команда, яка працює над цим форумом, є українською. Хоча ми знаходимося в інших країнах, це не заважає нам працювати плідно та ефективно над цим проектом. Те, що в нас було декілька офісів, це нам допомогло, навіть під час пандемії. У нас вже була культура праці на відстані. Ми використовували всі ці інструменти ще до COVID-19.
Дуже дякую вам. Я зрозуміла, що ви маєте три основні пункти: підтримка рідних, спорт та залученість до добрих справ. Це нам допомагає не з’їхати з глузду під час читання новин кожного дня.Дуже дякую вам за цю коротку розмову. Для нас дуже важливо залишатися на зв’язку з нашими партнерами, колегами з MICE-індустрії. Дякую, що ви долучилися до “Industry talks during the war”. Я сподіваюся, що ми через декілька місяців запишемо другу версію. Порівняємо, що змінилося за цей період.
Дякую. Дуже приємно. Дякую, що запросили. Давайте будемо на зв’язку та будемо підтримувати один одного. Це зараз дуже важливо.